Феросиліцій є найважливішим сплавом, який використовується у виробництві сталі та інших металів. Він складається із заліза та кремнію з різною кількістю інших елементів, таких як марганець і вуглець. Процес виробництва феросиліцію передбачає відновлення кварцу (діоксиду кремнію) коксом (вуглецем) у присутності заліза. Цей процес вимагає високих температур і є енергоємним, тому ціни на сировину є суттєвим фактором у визначенні загальної вартості виробництва феросиліцію.

Феросиліцій широко використовується в сталеливарній промисловості, ливарному виробництві та інших промислових виробництвах. Вони споживають більше 90% феросиліцію. Серед різних марок феросиліцію найбільше застосування має 75% феросиліцій. У металургійній промисловості на кожну тонну виробленої сталі витрачається приблизно 3-5 кг 75% феросиліцію.

Нітрид феросиліцію та нітрид кремнію звучать як два дуже схожі продукти, але насправді вони принципово різні. Ця стаття пояснить різницю між ними з різних точок зору.

Феромолібден - це феросплав, що складається з заліза і молібдену. Його отримують шляхом плавлення суміші молібденового концентрату та залізного концентрату в печі. Феромолібден — це універсальний сплав, який можна використовувати в різних сферах промисловості.

Сплави вольфрам-залізо зазвичай відносяться до сплавів, що складаються з вольфраму (W) і заліза (Fe). Загалом сплави вольфрам-залізо є немагнітними. Це тому, що вольфрам сам по собі є немагнітним металом, а вміст заліза в сплавах вольфрам-залізо зазвичай низький, що не може надати сплаву значного магнетизму.

Титан не є магнітним. Це тому, що титан має кристалічну структуру без неспарених електронів, які необхідні для того, щоб матеріал виявляв магнетизм. Це означає, що титан не взаємодіє з магнітними полями і вважається діамагнітним матеріалом.